Стьопкіна О.В.: Насильству

Інформація

щодо порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі.

Цілодобово, анонімно та безкоштовно функціонує Національна «гаряча лінія» із попередження домашнього насильства – 0800500335 (зістаціонарного) або 116123 (з мобільного).

Мобільна бригада соціально-психологічної допомоги – це спеціально утворена команда, що складається із практичного психолога та соціальних працівників, яка надає екстрену та планову соціально-психологічну допомогу постраждалим від гендерно зумовленого та домашнього насильства шляхом реагування та перенаправлення – детальна інформація на сайті https://rozirvykolo.org.

Завжди є можливість викликати поліцію за телефоном 102 або звернутися особисто до райвідділу та написати заяву. Правоохоронці можуть, зокрема, винести кривднику терміновий заборонний припис, надати пораду щодо подальших дій та наявних надавачів послуг, а також скерувати вас (разом із дітьми) до безпечного притулку для постраждалих осіб.

Після звернення до Національної поліції – особисто або телефоном за номером 102 чи номером територіального відділу або відділення поліції (його можна знайти за посиланням https://www.npu.gov.ua/policziya-v-oblastyax.html) уповноважений працівник відразу реєструє заява або повідомлення про факт вчинення домашнього насильства в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події та направляє на місце події слідчо-оперативну групу чи групу реагування.

Після прибуття на місце події працівники поліції повинні вжити всіх заходів щодо попередження або припинення правопорушення, встановлення та затримання правопорушників, надання допомоги потерпілим, ліквідації негативних наслідків правопорушень і подій, зокрема:

- припинити акт насильства;

- у разі потреби викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;

- у разі потреби організувати невідкладне надання психологічної допомоги;

- у разі потреби направити постраждалу особу до притулку для постраждалих осіб або іншого закладу, що надає послугу притулку.

У випадку, якщо постраждалою від насильства або кривдником є дитина або постраждала особа звернулася разом із дитиною працівники поліції не пізніше однієї доби інформують відповідну службу у справах дітей за допомогою телефонного зв’язку, електронної пошти.

Працівники поліції повинні поінформувати постраждалу особу та/або її законного представника (у разі коли такий представник не є кривдником) про:

- її права та соціальні послуги, якими вона може скористатися;

- можливість відшкодування кривдником завданих матеріальних збитків і шкоди, заподіяної фізичному та психічному здоров’ю;

- можливість винесення щодо кривдника термінового заборонного припису;

- можливі процесуальні рішення, пов’язані з розглядом факту вчинення стосовно неї насильства, у тому числі пов’язані із затриманням, арештом кривдника або його звільненням.

У разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення за заявою постраждалої особи, а також за власною ініціативою працівник уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України виносить кривднику терміновий заборонний припис терміном до 10 днів. Терміновий заборонний припис може містити такі заходи:

- зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;

- заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи;

- заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

Постраждала особа має право звернутися до правоохоронних органів і суду з метою притягнення кривдників до відповідальності. Ще раз звертаємо увагу – сааме постраждала особа визначає, чи бажає вона звертатись до правоохоронних органів і суду. Після подачі постраждалою особою такої заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, пов’язане з домашнім насильством, вони реєструються в журналі Єдиного обліку в черговій частині підрозділу поліції, оформляється талон-повідомлення і видається заявнику.

Звернутися до медичної установи, якщо особа зазнала фізичного чи сексуального насильства, звернутися до лікаря для отримання медичної допомоги та документування у медичній картці ознак того, що сталося. Надалі це допоможе притягнути кривдника до відповідальності, якщо ви звернетеся до правоохоронних органів.

У Департаменті соціального захисту населення приймуть заяву про вчинення у сім’ї насильства та скерують вас для отримання необхідної допомоги.

У центрі соціальних служб можливо отримати необхідні юридичні, психологічні, соціальні послуги та консультації. Якщо через загрозу насильства особі немає де жити, то можуть допомогти вирішити питання з місцем перебування (наприклад, скерують до притулку для постраждалих від домашнього насильства).

Якщо у сім’ї є діти, вони так само або страждають від насильства, або є його свідками. Відповідно Служба у справах дітей втрутиться у ситуацію та захистить права дітей. У разі звернення постраждалої від домашнього насильства особи до уповноваженої особи (структурного підрозділу) вони приймають заяву та реєструють її у відповідному журналі та не пізніше однієї доби інформують уповноважений підрозділ органу Національної поліції про звернення особи та/або її законного представника із заявою про вчинення насильства за допомогою телефонного зв’язку, електронної пошти. У разі потреби – викликають бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги або інформують відповідний заклад охорони здоров’я з наданням особі направлення до нього.

У разі потреби для невідкладного надання психологічної допомоги інформують відповідний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, центр соціально-психологічної допомоги або мобільну бригаду соціально-психологічної допомоги постраждалим особам (у тому числі шляхом виклику психолога) та надають постраждалій особі направлення до такої служби.

У разі, коли постраждалою від насильства особою або кривдником є дитина чи постраждала особа звернулася разом із дитиною – не пізніше однієї доби інформують відповідну службу у справах дітей за допомогою телефонного зв’язку, електронної пошти.

У разі, коли постраждалою від насильства особою або кривдником є повнолітня недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежено невідкладно – у строк, що не перевищує однієї доби, інформують орган опіки та піклування.

Разом із представниками служб підтримки постраждалих осіб або фахівцем із соціальної роботи проводять оцінку потреб постраждалої особи (щодо соціальних послуг, притулку, медичної або психологічної допомоги) та інформують постраждалу особу про її права, а також послуги, якими вона може скористатися. Якщо постраждала особа висловлює своє бажання отримати такі послуги та допомогу – за результатами оцінки потреб постраждалої видають направлення до відповідних загальних/спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб (центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, центру соціально-психологічної допомоги, надання притулку для постраждалих осіб, територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), іншого закладу, установи та організації, які надають соціальні послуги постраждалим особам) та/або центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Інформація про видані направлення вноситься до відповідного журналу.

Звернутися до суду, а залежно від ступеню тяжкості насильства суд, зокрема, може до півроку обмежити доступ кривдника до дітей, а також скерувати його до проходження спеціальної програми, спрямованої на змінення його поведінки в сім'ї.

Особи, постраждалі від домашнього насильства, мають право отримати послуги адвоката безкоштовно в Центрі безоплатної вторинної правової допомоги – правова допомога, яка гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету, місцевих бюджетів та інших джерел. Вона полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя, і включає такі види правових послуг, як захист; здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на таку допомогу в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру. Для того, щоб отримати таку допомогу, постраждалій від домашнього насильства особі необхідно звернутись до Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги із заявою та документами, що підтверджують належність постраждалих осіб до суб’єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу. Такими документами можуть бути, зокрема:

- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, у якому міститься інформація про вчинення злочину, пов’язаного з насильством;

- талон-повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, пов’язаного з насильством, виданий уповноваженим підрозділом органу Національної поліції, за формою, затвердженою МВС;

- копія протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

- копія постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з насильством;

- копія заяви до суду про видачу або продовження обмежувального припису стосовно кривдника;

- рішення суду про видачу або продовження обмежувального припису стосовно кривдника;

- копія винесеного працівником уповноваженого підрозділу органів Національної поліції термінового заборонного припису;

- направлення постраждалих осіб до центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, складене за формою, затвердженою Мінсоцполітики (видається районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, у тому числі об’єднаних територіальних громад, чи загальними/спеціалізованими службами підтримки постраждалих осіб).

Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги забезпечують надання безоплатної правової допомоги постраждалим особам в тому числі у приміщенні загальної/спеціалізованої служби підтримки постраждалих осіб, якщо постраждала особа не може відвідати центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги самостійно, про що центру повідомляється відповідною службою.

Контакти місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги Ви можете знайти за посиланням https://legalaid.gov.ua/ua/local-centres.

Стоп булінг!

Насильство має різний характер і природу. Воно може проявлятися як у формі одноразових, так і в вигляді систематичних дій. Але ці дії завжди завдають шкоди психічному та фізичному здоров’ю всіх учасників/учасниць цього процесу. Найнебезпечнішим є повторюваність випадків насильства. Саме систематичні насильницькі дії є булінгом або цькуванням. Термін «булінг» походить від англійського слова «bully», тобто хуліган, забіяка, задира.

Булінг (цькування) – це діяння (дія або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Екранний образ насильства

Насильство – це прояв агресії чи жорстокості по відношенню до іншої людини або людей. Агресія є природженою якістю будь-якої живої істоти. Вона може відігравати і позитивну роль. У жорстокості тільки одна оцінка – негативна.

У наш час, безсумнівно, засоби масової інформації - є головною силою, що впливає на розвиток культури у всьому світі. Вони не лише збирають, обробляють і поширюють інформацію, а й визначають правила, за якими ця інформація подається аудиторії. З одного боку, ЗМІ засуджують насильство у відповідних статтях, репортажах, новинах, аналітичних матеріалах. З іншого - ЗМІ, що є провідниками “масової культури конфлікту”, активно експлуатують тему насильства, створюючи привабливі образи агресорів. Передачі та статті, присвячені насильству й злочинності, складають значну частину телевізійного ефіру.

Екранний образ насильства є привабливим для дитини, оскільки дозволяє їй виразити загальмовані архаїчні страхи й агресивність доти, доки вона бачить у цьому образі відображення свого несвідомого стану, а також викликає у неї сильний наслідувальний ефект. Особливо це стосується тих дітей, що почувають себе неповноцінними в порівнянні з ровесниками у фізичному, соціальному чи навчальному плані й піддаються дискримінації з боку однолітків, що найчастіше відбувається з хлопчиками і дівчатками з неблагополучних сімей. Таким чином, сучасні засоби масової інформації не враховують ні інтереси, ні психологічні особливості дітей і впливають на становлення та розвиток насильницького поводження. Ця проблема є надзвичайно актуальною в наш час. У зв’язку з тим, що діти часто стикаються з насиллям у мас-медіа, багато людей стурбовані тим, що подібна “відеодієта” може підвищити схильність до агресивної поведінки. І не випадково ця тема викликає особливий інтерес у вчених, психологів і педагогів, маючи високу соціальну значущість.

Останнім часом вплив сцен насильства у ЗМІ на дитячу агресивність привертає велику увагу дослідників. Як доводять вчені, не слід недооцінювати важливість залежності між високим рівнем насильства та сучасною кіно- і телепродукцією агресивного змісту. Всі епізоди тв агресії розподілено на три групи:

• фізична агресія (пряма) – навмисне використання фізичної сили з метою нанесення шкоди;

• непряма агресія – навмисні, але не конкретизовані, або безпосередньо спрямовані на об’єкт дії нанесення шкоди;

• вербальна агресія – вияв негативних емоцій у словесній формі.

Діти дошкільного віку особливо чутливі до змін в звичках та порушення їхнього безпечного оточення. Оскільки їм не вистачає словесного та розумово зорового досвіду, щоб самостійно впоратись з несподіваним стресом,

вони особливо залежать від членів сім'ї, щоб заспокоїтись. В деяких випадках на них можуть впливати, більше або менше, реакції батьків або інших членів родини, оскільки вони знаходяться під їхнім прямим впливом. Відповіді можуть бути спрямовані на відновлення спокійного звичайного життя, забезпечуючи можливість як для невербального, так і словесного вираження дитячих почуттів та набуття нової впевненості. Тому не слід залишати дитину наодинці з телебаченням. Батькам потрібно контролювати час та тематику перегляду своїми дітьми мультфільмів та різноманітних телепередач, але ж вони можуть нести в собі не тільки позитивний навчальний досвід.

Сім’я - це простір без насильства.

Щоб дитина стала людиною, батьки повинні стати опорою та гарантом її гармонійного особистісного становлення. Перед батьками постають питання: «як виховувати?», «як привчити дитину до дисциплінованості?», «чи треба карати за провину?». На жаль, іноді батьки забувають, або не усвідомлюють межі між дисципліною та тим, що зветься «домашнім насильством».

Насильство в сім’ї – це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносить йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю. (Закон України «Про попередження насильства в сім’ї», розділ І, ст.1).

Домашнє насильство – це система поведінки, а не окремий випадок!

Отже, перш ніж карати дитину «за щось», «для чогось», зрозумійте: не можна примусити дитину щось зрозуміти – треба підвести її до розуміння того, як слід робити. Правильно виховати можна лише підвищенням рівня конкретної особистості, розвитком почуття її гідності, особливості, поваги до себе як Людини. Насилля породжує насилля. Покарання призводить до покарання. Це прояви жорстокого ставлення до дитини.

На сьогодні проблема агресії є досить актуальною в силу її розповсюдженості.

Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством. Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо його жертвами.

Але виявляється, що насильство – це ще й:

Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;

Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;

Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей, подати на розлучення, розповісти про щось;

Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);

Ламання та знищення особистих речей;

Використання брутальних слів, лайка;

Приниження, ображання, постійне підкреслення недоліків;

Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;

Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;

Звинувачення у всіх проблемах;

Критикування думок, почуттів, дій;

Поводження із ним/нею як із прислугою;

Ігнорування.

Насильством щодо дітей слід вважати:

Нехтування дитиною;

Нехтування обов’язків стосовно дитини;

Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;

Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;

Недостатнє задоволення дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;

Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;

Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Нескладно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.

Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як відстояти свою позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.

Чи знаєте ви, що:

Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.

Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.

Будь-яке домашнє насильство, незалежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!

Як діти реагують на насильство в сім’ї:

Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.

Діти відчувають сум.

Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Вони можуть:

Реагувати надто агресивно;

Не визнавати авторитетів;

Бути пасивними чи пригніченими;

Мати вигляд заляканих;

Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

Пам’ятайте!

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:

Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.

Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.

Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття.

В результаті дитина:

Або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в навчальному закладі;

Або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.

У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї:

Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє. Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття самотності зменшаться. Слід обов’язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує біль.

Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.

Іноді діти вважають себе винними в тому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.

Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до спеціалістів.

Пам’ятайте!

По-справжньому допомогти дитині ви зможете тоді, коли допоможете собі.

Припинити домашнє насильство можна, навчившись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.

Це тільки деякі поради. Спробуйте скористатися ними або знаходьте свої. Не впадайте в розпач, коли щось не виходить. З часом у вас буде виходити краще і краще. Все у ваших руках. Від вас залежить, чи залишиться все як було, чи зміниться на краще.

Соціальний педагог

О.В. Стьопкіна

Нормативно-правова база захисту дітей від насильства

Першим міжнародним документом, в якому розглядалась проблема прав дитини, була Женевська декларація 1924 року, спрямована на створення умов, що забезпечують нормальний фізичний і психічний розвиток дитини, право дитини на допомогу, належне виховання, захист. Важливим документом стала прийнята 10.12.1948 р. Генеральною асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини (введена в дію з 1976 р.). У ній вперше зафіксовані основи захисту прав дітей [14, c. 206]. Свій розвиток Декларація отримала в пакетах прав людини, що гарантували рівні права всім дітям і забезпечення розв’язання їх основних соціальних проблем.

Генеральна асамблея ООН 20.11.1959 р. прийняла Декларацію прав дитини – документ, який регулює становище дитини в сучасному суспільстві. Декларація складається з 10 принципів, якими проголошується, що дитині, незалежно від кольору шкіри, мови, статі, віри, законом повинен бути забезпечений соціальний захист, надані умови та можливості, що дозволили б їй розвиватись фізично, розумово, морально, духовно [14, c. 58].

Україна вперше в Конституції зазначила, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом, держава забезпечує гарантії державного утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування (ст. 52). Правова база складається з Конституції України, відповідних кодексів України, законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а також відомчих правових актів, державних програм [68, c. 92].

На підставі положень Конституції України і Конвенції ООН про права дитини 26.04.2001 р. в Україні був прийнятий Закон “Про охорону дитинства”, який визначає охорону дитинства стратегічним загальнонаціональним пріоритетом із метою забезпечення реалізації прав дитини на все життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Отже, до Міжнародних правових документів, які спрямовані на подолання насильства над людьми відносяться:

Загальна декларація прав людини (10.12.1948);

Декларація прав дитини (20.11.1959);

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (16.12.1966);

Конвенція про права дитини (20.11.1989);

Закон України “Про охорону дитинства” (26.04.2001, остання редакція – 24.04.2008);

Закон України “Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю” (26.06.2001, остання редакція – 31.01.2009);

Кримінальний кодекс України (1.09.2001, остання редакція – 30.04.2009);

Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” (15.11.2001, остання редакція – 1.01.2009);

Сімейний кодекс України (10.01.2002, остання редакція – 7.05.2009);

Закон України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису” (15.05.2003);

Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 23.01.2004 р. №38 “Про затвердження заходів щодо виконання Закону України “Про попередження насильства в сім’ї” та Примірного положення про центр медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї”;

Указ президента України від 5.05.2008 р. №411/2008 “Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей”;

Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства стосовно протидії насильству в сім’ї” (25.09.2008) [14, c. 34].

На національному рівні в Україні прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, які захищають людину від насильства в сім’ї, а також регламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припинення насильства в сім’ї.

Що є підставами для вжиття заходів із попередження насильства.

Згідно зі ст. 4 згаданого Закону України підставами для вжиття заходів із попередження насильства в сім’ї, є:

1. Заява про допомогу жертви насильства в сім’ї або члена сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї;

2. Висловлене жертвою насильства в сім’ї або членом сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї, бажання вжиття заходів із попередження насильства в сім’ї у разі, якщо повідомлення або заява надійшли не від нього особисто;

3. Отримання повідомлення про застосування насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сім’ї [18].

Орган, до якого надійшла заява чи повідомлення про вчинення насильства в сім’ї або реальну загрозу його вчинення, розглядає заяву чи повідомлення, та в межах своїх повноважень вживає передбачені законом заходи з попередження насильства в сім’ї.

Шановні батьки та педагоги! Пропонуємо вам ознайомитись із законом України
Про запобігання та протидію домашньому насильству

План заходів до проведення щорічної акції «16 днів проти насильства»

2017/2018 н.р.

№ п/п	Заходи	Термін
1	Розміщення інформаційної пам’ятки на загальному стенді ДНЗ «Як захистити себе від проявів насильства»	27.11.2017 10.12.2017
2	Групова розвивальна робота з дітьми за програмою О.М.Байєр «Формування ненасильницької поведінки у дітей старшого дошкільного віку»	жовтень, листопад 2017
3	Групова корекційно - розвивальна робота з дітьми середнього дошкільного віку з корекції агресивної поведінки.	листопад, грудень 2017
4	Розповсюдження інформаційних листівок для батьків «Насилля в сім’ї неприйнятне! Як захистити свою дитину від насилля»	27.11.2017
5	Разом з практичним психологом та вчителем-логопедом проведення тренінгу для батьків переддошкільних груп «Усвідомлене батьківство, як умова повноцінного розвитку дитини».	29.11.2017
6	Складання бюлетеню до всесвітнього дня боротьби зі СНІДом «Червона стрічка»	01.12.2017
7	Розміщення на сайті виставки «Батькам про права дітей».	04.12.2017 - 08.12.2017
8	Проведення консультації для педагогів «Культивуємо виховання без тиску»	05.12.2017
9	В кожній групі згідно тижневої циклограми роботи сплановано роботу з дітьми з правового виховання та безпеки дитини з оточуючим.	листопад, грудень 2017
10	Розміщення фото - матеріалів проведеного тренінга «Усвідомлене батьківство, як умова повноцінного розвитку дитини» на блозі соціального педагога ДНЗ.	30.11.2017 10.12.2017